ШАНОВНІ БАТЬКИ!!!

     Останнім часом в Україні виявлено активність нового молодіжного руху, який набирає популярності в містах України. Вказана течія складається здебільшого з молоді неформальної зовнішності: довге фарбоване волосся, вподобання до «аніме», відповідних групах у «TikTok» та інші атрибути, пов’язані із ними. Конкретна ідеологія відсутня, але полягає у тому, щоб дати відсіч тим, хто їх пригнічує.
       Вказаний рух сягає корінням японського мільтфільму-аніме «Hunter x Hunter», де за сюжетом діє злочинна організація «Геней Редан», також звана «Павуком» або «Примарною трупою», її символом є павук із цифрою «4». Представники субкультури називають себе неформалами, та зазначають, що не асоціюють себе з приватною військовою компанією, а назвали так лише «жартома» та поступово від нього відмовляються.
         «Редан» – це новий напрямок молодіжної субкультури, яка виступає за свободу вибору індивідуального стилю та засуджує насильство з боку «офніків» (представники субкультури, які обожнюють культ грубої сили і вважають за краще будь-які питання вирішувати бійкою), скінхедів, «неросійських» (особи не слов’янської зовнішності) та інших подібних груп.
       Члени цього руху, для самоідентифікації, використовують символіку павука, носять довге волосся та одягаються у вільний одяг.
      Основними центрами проведення зборів підлітків визначають людні місця, такі як: площі, торговельні центри, центральні частини міст тощо, де скупчуються групами. Перші прояви активності з’явилися в великих містах російської федерації та має досить резонансний характер. Учасники скоюють бійки прямо біля вказаних людних місць.
   Провокування масових бійок серед молоді та підлітків – це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію та використати дітей для дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.
       З 22.02.2023 вказаний рух почав активно поширюватися через телеграм канали на території країн СНД. В протистояння руху «РЕДАН» також створюються групи «антиРЕДАН», до якого входить так званий неформальний рух «ОФНИКИ» (підлітки 14 років), які не визнають представників «РЕДАН» та вступають з ними у фізичне протистояння. Обидва руху закликають до протистояння між вказаними течіями.
       З 25 лютого цього року активність вказаних ініціатив фіксується у багатьох регіонах держави. У центральних частинах міста відбуваються скупчення молоді, яка також частково пересувається по містах невеликими групами, зокрема у торговельних центрах.
        Крім того, з метою організації вказаних зібрань у месенджері «Телеграм» почали створюватися тематичні канали.
      Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об’єднуються у неформальні групи.
        Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку.
Що ж робити батькам, у цій ситуації:
🔗 Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.
🔗 Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка
🔗 Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах;
🔗 Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;
🔗 «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;
🔗 Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.
🔗 Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони, допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.
🔗 Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).
ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється.



Як вберегти дітей від самогубств

Кількість самогубств у світі зростає щороку. В Україні статистика також невтішна. Особливо вразливими категоріями є діти та підлітки. Лише минулого року до Національної поліції України надійшло 226 повідомлень про скоєні самогубства та спроби суїциду серед підлітків.
В допомогу батькам створена  інфографіка з простими порадами для батьків. Подивіться в інфографіці на прояви суїцидальної поведінки. Зверніть увагу, чи немає їх у вашої дитини. Ось кілька кроків, завдяки яким ви можете запобігти небезпеці:
·         Дитина має почуватися з вами на рівних, як з другом/подругою. Це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки.
·         Зосередьте увагу на почуттях дитини, дозвольте їй розповісти про свої проблеми, якими смішними вони б вам не здавались.
·         Намагайтесь побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй/йому болю.
·         Обіймайте дитину, невербальна комунікація іноді є дієвішою за слова підтримки.
·         Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість із власним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями, вимогами
·         Якщо дитина відхиляє вашу допомогу, вам слід пам'ятати, що він/вона водночас і прагне, і не хоче її. Тому для досягнення позитивного результату необхідні м'якість та наполегливість, терпіння та максимальний прояв співчуття.
Якщо ви помітили зміни в поведінці і настроях дитини, телефонуйте на Національну дитячу "гарячу" лінію 0 800 500 225 (зі стаціонарних) або 116 111 (з мобільних). Лінія працює по буднях з 12.00 до 16.00 .



Під час війни діти потребують особливої уваги з боку батьків. Поради психологів. У час війни діти відчувають себе у небезпеці. Вони напружені, переживають страх та тривогу.

Як діти різного віку реагують на стрес та сприймають кризову ситуацію
Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, не бажають спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.


Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).


Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.


Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.
Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину.  
Для цього:
1.Говоріть із дитиною, залишайтеся спокійним під час розмови
2. Демонструйте надійність  варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.
3. Обговорюйте з дитиною правила «Цивільної оборони» та правил безпеки. Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.
4. Грайте ігри, виконуйте з дитиною заспокійливі вправи. Під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, грати в настільні ігри, малювати, тощо. Також можна  грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).
5. Виконуйте вправи при панічній атаці. Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:
  • покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю
  • потерти кінчик носу
  • надавити не сильно на очні яблука з двох боків
  • якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
  • сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
  • змащувати губи, полоскати рот водою
  • витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
  • подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
  • розтерти тіло
  • розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки
  • покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
6. «Займіть» чимось аудіальний канал дитини. Під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки, слухати в навушниках аудіоказки та музику.
7. Як можна відвернути увагу дитини:
  • Обіймайте дитину, жартуйте з нею.
  • Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким.
  • Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
  • Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.
8.  Дозволяйте дитині вивільняти ненависть та злість.
Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути.
Будьте поряд із дітьми, зараз як ніколи вони потребують уваги та любові дорослих.


Кола спілкування та особисті кордони

Особисті кордони — це особистий простір, який кожна людина особисто розподіляє. Батькам варто пояснювати, що є комфортним для дитини, може бути дискомфортним для іншої людини, бо кожен з нас індивідуальний і має свій особистий простір.
Щоби легше і краще розділити простір дитини, варто використати таку собі візуальну інструкцію, «circles of relationships» — кола спілкування, кола стосунків — це може допомогти запобігти сексуальному домаганню, фізичному, психологічному насильству просто тому, що дає зрозуміти, що відбувається щось неправильне. Під час теорії потрібно разом із дітьми (кожен у власному записнику або на аркуші паперу) малювати ті самі кола безпеки і дискутувати що там повинно бути. Тепер, рухаючись від центру разом із дітьми намалюйте перше коло.
Я, мій особистий простір
Отже, фіолетове перше і найголовніше коло — це ми самі. Наше тіло належить тільки нам, і тільки ми самі можемо вирішувати, хто може перебувати близько до нас, торкатися. І ніхто не повинен робити це без дозволу. Якщо хто-небудь з будь-якого оточення заподіює нам дискомфорт (не важливо — дідусь хоче обійняти або мамина подруга вимагає «поцілувати тітку в щічку»), ми не повинні соромитися сказати про це — і сказати «ні», «стоп». Батькам варто згадати і про доречність одягу та фото, які дитина робить.
Сім’я
Це коло нашої сім’ї і тих, кого ми любимо. Повага, довіра і любов — ось за цими ознаками ми визначаємо, хто відноситься до цього кола, хто найбільш близький нам. Але потрібно пам’ятати, що навіть з тими, кого ми любимо, ми не повинні нехтувати своїм особистим простором і також самі повинні поважати простір наших близьких.
Друзі
Це оточення «далеких обіймів». Коло наших друзів і тих, з ким нам подобається спілкуватися. Дружба дуже важлива і включає в себе багато речей. Наприклад, спільні ігри, розмови, веселощі та іноді дружні обійми. Дружба завжди ґрунтується на довірі, повазі. І такі прояви, як обійми, повинні бути засновані на взаємній згоді. Батькам варто згадати, за якими критеріями ви визначаємо друзів, і своєю чергою, як самі повинні поводитися з ними.
Знайомі
Коло знайомих, тобто ті, кому ми махаємо рукою при зустрічі, з ким знайомі поверхово і не дуже близько. Це можуть бути діти в школі, у дворі, спортивній команді, на секціях, це можуть бути друзі батьків. Батькам варто обговорити з дитиною соціальні норми, різні типи знайомих і також правила безпеки. Різницю між близькими і просто знайомими людьми. Дистанція у відносинах, яку і вони і ми повинні поважати.
Професійна допомога
Ці люди можуть допомогти нам, коли нам це необхідно, але вони не наші друзі. Це вчителі, поліцейські, пожежники, медсестри та лікарі, інші працівники різних професій. Обговоріть з дитиною, в яких ситуаціях, у кого шукати допомоги. Необхідно підкреслити, що у цих людей можуть бути розпізнавальні знаки, уніформа, посвідчення і що вони допомагають в разі потреби або небезпеки.
Незнайомці
Ми не знаємо цих людей (навіть якщо вони кажуть, що знають нас, — це не важливо.) Не всі чужі люди погані, але оскільки ми незнайомі, то не знаємо, погана людина перед нами чи хороша. Ми не довіряємо незнайомцям. Ми нічого не розповідаємо про себе чи близьких. Не відповідаємо на запитання, що стосуються нашої безпеки. Ніколи не йдемо нікуди з ними і не сідаємо в машину. Ми не беремо цукерки, не йдемо «шукати песика» і не допомагаємо знайти вулицю, тому що дорослі ніколи не повинні просити допомоги у тих, хто молодші і слабші за них.
Саме батькам необхідно говорити про це з дітьми та наводити приклади різних ситуацій, обговорювати, як правильно вчинити у кожному окремому випадку. Поясніть, що якщо дитині некомфортно, ти вона повинна сказати «стоп, ні». Якщо хтось поводиться, на її думку, неправильно, то потрібно розповісти про це батькам або іншим дорослим, яким довіряє дитина. Ніхто не може порушувати наш особистий простір, як і ми теж не маємо права порушувати особистий простір інших людей. Дитина не повинен шукати рішення сама, не повинна приховувати, не повинна соромитися. Не бійся говорити і запитувати дитину про те, що турбує вас і її.